Спільне життя з іншою людиною автоматично усуває багато проекцій

Людина, якій ви довірили свою душу, якій ви розкрили її навстіж, вважаючи її найближчою, виявляється таким же простим смертним, як і всі ми.

Вона чогось боїться, чогось потребує і, в свою чергу, проектує на вас тяжкий тягар своїх очікувань.

Будь-які близькі стосунки - не легкий тягар, тому що кожен намагається в них знайти того найближчого іншого, яким колись були батько чи мати.

Ясна річ, ми навіть в думках не допускаємо, що наш партнер буде нашим батьком чи матір’ю.

Ми ж стільки енергії витратили на те, щоб розлучитися нарешті з батьком і матір'ю.

Але коханий стає тим самим близьким іншим, на якого ми проектуємо ті ж самі потреби і ту ж психодинаміку, що і на батьків, – в тій самій мірі, в якій ми залишаємося несвідомими.

Коли біблійні мудреці наполягали «на тому, що при вступі в шлюб слід залишити своїх батька і матір», вони, можливо, не уявляли, як складно це буде зробити.

Таким чином, можна лише частково розлучитися з очікуваннями прояву турботи, підтримки і вміння зцілювати, які людина проектує на найближчого іншого.

Протиріччя між таємною надією і повсякденною реальністю при переході через перевал викликає у людини відчуття сильного болю.

«Перевал на півдорозі», Джеймс Холліс