Онлайн-психологія продовжує розвиватися, і це дає багато можливостей для покращення доступності та якості психологічної допомоги.
Але й накладає ряд особливостей та підвищену відповідальність, як на психотерапевта, та і на клієнта.
Давайте сьогодні поглянемо, що треба враховувати психологу при роботі у такому форматі
БЕЗПЕКА
Важливо переконатися, що клієнт відчуває себе достатньо захищеним, щоб бути відвертим, не боїться, що його можуть почути або раптово увійти в приміщення.
Якщо повна безпека не можлива - ми можемо навіть це використовувати у терапії! Іноді умови відносної безпеки можуть сприяти процесу терапії та довіри: внутрішній опір у зв'язку з деякими темами стає зовнішньо обумовленим, і терапевтичні відносини від цього стають більш тісними.
ВІДЧУТТЯ ПРИСУТНОСТІ ТА СПІЛЬНОГО ПОЛЯ
Для створення спільного фону важливо встановити зв'язок та створити спільний хронотоп. Первинна орієнтація дозволяє виявити відмінності та сформувати спільне поле.
Терапевт може запитати у клієнта для цього: котра година у нього зара, яка погода, де він знаходиться, чи комфортно йому, що він робив до зустрічі, що у нього заплановано після. На відміну від очної роботи, тут ми наче вторгаємося в життя один одного, і потрібен час, щоб озирнутися.
Важливий феномен онлайн роботи полягає в тому, що у клієнта є більше влади: йому простіше припинити зустріч, він сам може обирати своє розташування, зручну позу та обстановку. Терапевту доводиться враховувати ці фактори, помічаючи та усвідомлюючи вплив контексту на процес терапії.
Ми також можемо бути уважні до того, що ми бачимо або чуємо у фоні клієнта: картини на стінах або шпалери, вікно, дитячі крики або спів птахів, зміна обстановки порівняно з попередньою зустріччю. Увага до цих деталей дозволяє створити спільний простір.
Також корисно запропонувати клієнту звернути увагу і на наш фон, дати йому можливість помітити, де знаходиться терапевт, проявити інтерес до його оточення.
ПІДТРИМКА ПЕРЕЖИВАНЬ
Як і в очній роботі, ми помічаємо та підтримуємо переживання, які виникають у клієнта. Особливістю є додаткове зусилля, необхідне для того, щоб клієнт звертав і адресував свою мову терапевту, помічаючи, як змінюється його емоційний стан.
У онлайн-роботі легше ігнорувати присутність іншого, просто озвучуючи внутрішній монолог. Але саме звернення до іншої людини робить переживання сильнішими, помітнішими та яснішими.
Терапевт звертає увагу на динаміку своєї енергії (власну нудьгу, втому, втрату інтересу тощо), розуміючи це як блокування переживань.
У умовах онлайн роботи доступ до переживань іноді буває навіть простішим, оскільки клієнт знаходиться у більш звичному та безпечному середовищі, може комфортніше влаштуватися, краще контролює процес терапії. Не варто дивуватися чи лякатися тому, що у такому форматі ми можемо торкнутися більш глибоких почуттів, травматичного досвіду або сильних емоцій.
Дистанція з терапевтом іноді дає більше свободи. Завданням залишається підтримка цих переживань, а не їх згортання. Недолік контролю з боку терапевта може бути фактором ризику, при якому сам терапевт утримує клієнта на більш поверхневому, консультативному рівні, розуміючи свої обмеження. Але саме ці обмеження можуть дозволити клієнту торкнутися прихованих частин свого досвіду.
ТІЛЕСНИЙ КОНТАКТ
У онлайн-роботі ми зазвичай маємо менші можливості спостерігати за тілесним процесом клієнта. Однак у полі нашої уваги залишаються міміка, дихання, інтонаційні особливості, темп мови, жестикуляція. Тим важливіше пам'ятати та пропонувати клієнту помічати, що він відчуває тілесно, як він відчуває ті чи інші емоції в тілі.
Терапевту важливо також звертати увагу на власний тілесний відгук, відчуття напруження або розслаблення в тілі, імпульси, що виникають.
У онлайн роботі, оскільки клієнт також бачить лише невелику частину нашого тіла, терапевт може дозволити собі жити більш спонтанно та активно. За відсутності потреби у стримуванні, тілесні прояви терапевта та його імпульси можуть служити цінним додатковим джерелом інформації про взаємодію з клієнтом: нудьги, роздратування, збудження, нетерпіння, задоволення, ніжності тощо.
Фокусування на тілесному процесі може давати цінний та глибокий матеріал за рахунок більшої відкритості клієнта у дистанційному форматі.
Хоча дотики та реальний тілесний контакт неможливі, у онлайн роботі може з'являтися навіть більше імпульсів до нього. Терапевт та клієнт можуть знаходити різні творчі способи симуляції такого контакту: вказуючи та демонструючи свої прагнення до дотиків, обіймів тощо.
Особливістю більшості каналів зв'язку є те, що клієнт та терапевт бачать не лише один одного, але й самих себе. Ставлення до власного образу на екрані може стати як окремим фокусом роботи, так і фоном, відволікаючим або приваблюючим обох.
Увага до власного відображення маркує різні переживання: і прагнення контролювати свій образ, і сором або невпевненість, і гордість, і відчуження від співрозмовника. Звертаючи увагу на ці феномени як у власній поведінці, так і у реакціях клієнта, терапевт намічає шляхи до більшої повноти співприсутності.
РЕЗОНАНС І ВІДГУК
Терапевт помічає, як він відгукується на взаємодію з клієнтом. При цьому він враховує особливості цього контакту: дистанцію, його нестабільність (особливо при поганому зв'язку), поверхневість (коли немає відчуття взаємного звертання та співприсутності), слабкість (коли з'являється нудьга або починає хотітися відволіктися).
Терапевт диференціює, що має відношення до його власного стану, що до особливостей онлайн-роботи, а що до взаємодії з цим конкретним клієнтом.
Терапевт звертає увагу на те, яке місце в житті клієнта він займає в форматі онлайн-роботи. Звертає увагу як на свою позицію, так і на її зміни, якщо робота перейшла з очного в онлайн формат. Усвідомлюючи це, терапевт отримує можливість переходити від формальної взаємодії до глибокого діалогічного контакту.
У онлайн-роботі, коли ми дивимося на екран, спокуса бачити та мати ставлення до терапевтичного процесу як до ізольованого та обʼєктивізованого процесу ще вища, ніж у реальних зустрічах. Тим є складніша та гостріша необхідність утримувати увагу на тому, що процес констатування — це те, що клієнт і терапевт створюють разом. Описуючи естетично контакт таким чином, ми описуємо не те, що відбувається з клієнтом, а те, що відбувається з нами разом.
САМОПІДТРИМКА ТЕРАПЕВТА
Як показує практика, онлайн-робота не простіша, а навіть більш енерговитратна. Тому необхідний баланс зайнятості та відпочинку терапевта. Йому може знадобитися більше часу для відновлення сил, менша кількість клієнтів на день, більш продумані способи релаксації.
Терапевт, що багато працює в онлайн-форматі, особливо потребує тілесних практик, спрямованих на краще самопочуття, тілесну усвідомленість, відчуття власних зажимів та інтенцій.
Супервізія залишається найважливішим способом самопідтримки терапевта, збереження терапевтичної позиції та рефлексії практики. Крім того, супервізія дозволяє відчути себе «з іншого боку екрана», помічаючи феномени контакту, які можуть уникати під час роботи з клієнтом: ті обмеження, можливості та недоліки, які є в онлайн-роботі.
Ізольований характер онлайн-роботи створює великий дефіцит колегіального та професійного спілкування. У зв'язку з цим, приналежність до спільноти та групові практики взаємопідтримки також є необхідним ресурсом для збереження професійної ідентичності та працездатності терапевта.
РЕЗЮМЕ
Онлайн-робота ставить нові питання до методології практики, які саме час собі задати.
Змінені форми роботи виносять на поверхню умовність терапевтичної ситуації, розуміння ролі та відповідальності терапевта, уявлень про якість контакту та ін.
Спеціаліст змушений заново рефлексувати власні методологічні та теоретичні основи без явної опори на «класичні» джерела та практики, самостійно виявляючи грунт під ногами та співвідносячи з досвідом професійної спільноти.
Comments