Мене вчили тому, що потрібно бути стрілою.

Знати напрямок свого польоту, прошивати повітря, поки не досягнеш мети.

Не відхилятися від курсу. Бути тонкою і спрямованою, щоб ніякі вітру не збили.

Не відволікатися. Не розпорошуватися.

Знайти свою справу і вибудувати маршрут з точки А в точку Б. Докладати зусилля направлено.

Лінійність. Послідовність. Зібраність.

Визначитися з цілями бажано ще в дитинстві.

Вибудовувати свою біографію як єдиний сюжет. Всі рухи тільки в одну сторону.

А потім почалося життя. Реальне, невигадане і дуже складне.

Складне навіть не тому що важке, а тому що складається воно з мільйонів факторів.

Постійно змінюється, завжди вислизає, а потім раптом обрушується на голову то весняним дощем, то цілим ураганом.

І виявилося, що бути стрілою в світі, що не схожий на тир, – абсолютно марно.

Навіть якщо ти був найкращою, самої прицільною на світі стрілою, намальована мета може запросто переміститися, видозмінитися, а то і просто зникнути.